Сценарій свята "ШЕВЧЕНКО – ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНИ"

           

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; прищеплювати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія.

Відео ("І мертвим і живим ")

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» 

Відео (Портрети) 

Ведучий 1:
Минають весни, пройде літо,

За осінню прийде зима,

Шевченку не дано старіти –                    

Для нього старості нема.

Ведучий 2:
Ми   вперше чули про Шевченка

від мами рідної, від неньки,

А потім вже від вчителів                              

почули  ми у рідній школі.,

Про те,як  жив він,як жалів

всіх тих, хто ніс тягар неволі.

Ведучий 1:
200  рік ступив на землю від часу народження Тараса Григоровича Шевченка, устами якого немовби говорив Бог, що призначив своєму посланцеві порятувати український народ від загибелі задля майбутньої його це не знаної нам місії.

Ведучий 2:
Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

Ведучий 1:
Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

(на фоні  фотопортрета)

Учень 2: 
Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Ведучий 1:  
Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Пісня “Одна калина”. (Відео)

Ведучий 3:    
Хліб і сіль тобі, Тарасе,       

Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

Ведучий 4: 
Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,     

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

Ведучий 3:   
Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили й боролись,

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я…

Лейченко–флейта

Відео  Шевченко 

Ведучий 4 :
Я знову повертаюся до нього,
Читаю, перечитую «Кобзар»,
Ні! Україна не була убога -
Поклав ти серце на її вівтар!
Нове життя ти дав батьківський мові,
Ти віщі думи в пісню перелив,
Де запеклась дума твоя у слові,
Страждав ненавидів і жив.

Ведучий 1:
Увійшовши в  світ Шевченка, можливо, зрозуміємо, звідки в нього та всеосяжна любов до України, її народу та всіх чесних людей світу, звідки брав він сили вистояти в боротьбі проти зла, не зломитися, звідки в нього такий високий духовний світ і геніальний талант.

Ведучий 2:
9 березня особлива дата в нашій країні. В цей день Україна вшановує свого великого сина Т. Г. Шевченка.

Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 був у кріпацтві, 10 років мучився в солдатській неволі на засланні і всього 13 років був вільною людиною.

-У 80 роках відкрили нову планету,яку назвали “ Кобзар ”.      

-На Марсі є кратер ім. Т. Г. Шевченка.            

-Вчені знайшли мінерал, який назвали Тарасовіт.  

-У горах Кавказу є пік Шевченка.      

-Іменем Т. Г. Шевченка названо міста і села, вулиці і площі.   

А середня школа №1 носить ім. я Великого Кобзаря     

Ведучий 5 : 
Пам'ятники нашому Шевченкові стоять під небом у далекій Канаді, Угорщині, США, Франції, Парагваї? Його іменем названо вулиці у Франції та Аргентині, у країнах СНД. Його твори видані на 33 мовах світу.

Зображення пам'ятників

І нам потрібно знати його твори, його життя. Ми називаємо його Кобзарем. Так поет назвав книгу всього свого життя — «Кобзар», вона стала настільною для всього нашого народу.

 Відео. Вірші Т.Шевченка.

Ведучий  6 : 
Кобзарем його ми звемо.

Так від роду і до роду,

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.       (М. Т. Рильський)

Ведучий 5 :
Кобзарями називаємо також народних співців, які виконують пісні, супроводжуючи свій спів грою на бандурі чи кобзі.

Всі Ви знаєте Шевченка як великого співця, захисника знедолених. А чи знаєте Ви, що поет мав прекрасний голос, з великим інтересом слухав думи і пісні у виконанні ліриків та кобзарів. Поет записував народні пісні і, маючи непоганий голос, сам добре виконував їх.
У «Кобзарі» близько третини творів є по своїй суті музикальними. Це – «Перебендя», «Гайдамаки», «Мар’яна – черниця», «Слепая», «Сліпий», «Мар’яна», «Сотник».

Пісня «Зацвіла в долині». -5 кл.

Відео про калину

Ведучий 6 :
По всій нашій милій Україні, зараз проходять Шевченкові дні. І ми сьогодні зробимо уяву подорож Шевченківськими дорогами.

Дитячі роки Т. Відео 

Ведучий 1 :
9 березня 1814 року в селі Моринця на Черкащині в сім’ї кріпака  народився хлопчик, якого звали Тарасом. Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.

Ведучий  2:

У старій хатині

В кріпака колись

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь.

Ведучий 3:

 В похилій хаті, край села,

 Над ставом чистим і прозорим

 Життя Тарасику дала

 Кріпачка мати, вбита горем.

Відео з сестрою

Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, підходить до запаленої свічки, що стоїть біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик. 
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться? 
Мати: Так, мій синочку, правда. Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову». 
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі? 
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив? 
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно? 
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно. 
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. 
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові). 
Як гірко, як нестерпно жаль, 
Що долі нам нема з тобою! 
Ми вбогі, змучені раби, 
Не маєм радісної днини, 
Нам вік доводиться робить, 
Не розгинаючи і спини. 
Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка» 
Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями. 

Ведучий 4: 
Хлопчикові хотілося знати, і чому дерева на осінь листя скидають, звідки птахи прилітають, чого сонце І лягає спати і багато-багато іншого.

Не раз задумувався Тарас над тим, чи є край землі і чи далеко до нього. Від діда він чув; що там, де сонце лягає спати, небо підпирають стовпи. «Де ж вони?» — міркував.

Ведучий  5:

Таким допитливим і кмітливим зростав малий Тарас. Батько гордився ним, брав його влітку з собою, коли їхав із чумацькою валкою. Чимало почув і побачив тоді Тарас. Коли ж йому виповнилося 8 років, батько віддав його в «науку» до дяка. За найменшу провину карав він своїх учнів різками. Уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Ведучий  6:

Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе видало на долю маленького хлопчика, Замучена важкою працею, на 32 році померла мати.

           Там матір добрую мою

  Ще молодую у могилу

  Нужда та праця положила.

Ведучий  1:

Незадовго після смерті матері в1825 р. раптово, простудившись у дорозі,помер батько. Вмираючи, казав він, що Тарасові маєтку не залишає, бо з нього буде або ,дуже велика людина, або велике ледащо. Одинадцятирічний хлопчик залишився сиротою, беззахисним і недоглянутим.

Відео. Заповіт батька

Ведучий  2:

Там батько, плачучи з дітьми

А ми малі були і голі,
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи
Носити воду школярам.

Інсценізація уривку О. Іваненко «Чабан»

Учень.Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки.. . Хай собі пасуться! І по небу пропливають ясні легенькі хмаринки. Куди вони пливуть? Мабуть, далеко-далеко звідси . . . Як колись хотілося дізнатися Тарасові, що за тими стовпами, які землю підпирають, так тепер хочеться йому за тими хмаринками полинути, на світ подивитися.

Учень.Хмарки линули, линули, І раптом одна,велика й темна, закрила сонце.

Ніби прокинувся Тарас від сну чарівного. Що він? Кому він потрібний? Чого радів так і з сонця, і з неба синього, і з хат біленьких? Що в"тих хатах? Скрізь там сльози, злидні, прокльони. А хіба є в нього хоч така злиденна рідна хата? Що його, Тараса, чекає? Так гірко йому стало. Опустив голову на коліна й заплакав.

Оксана. Чом Же плачеш ти? Ох, дурненький Тарас, бач, як малий, плаче. Давай я сльози витру,— дівчинка витерла широким рукавом очі Тарасові.

Оксана. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й, кажуть, малюєш ти. От і виростеш і будеш малярем, еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем,— усміхнувся радісно.

Оксана, І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас. Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний!  Ні, я не ледащо, я буду-таки малярем!

Оксана. Авжеж,будеш! —переконливо мовила Оксаночка і раптом засміялася.—А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий,— зони ж питоньки хочуть!

Схопилися заруки й побігли вдвох до ягнят і, так само тримаючись за руки, весело погнали їх До води. (О. Іваненко)

Ведучий 3:

Заставка з фото

 Минуло 20 років, і він із болем згадував своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

 «Мені тринадцятий минало» 

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!

Ведучий 4:

 (з болем) Адже стiльки всього сталося в житті, та найголовнiшим, мабуть, була оця зустрiч ...

СЦЕНКА   

Тарас . Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить! Зачервонiлось - як жар. А небо - як прекрасно барвами мiниться! (задумливо).

"Сонце заходить, гори чорніють , пташечка тихне, поле німіє ... »

Степан. Так ... Сонце заходить - то й час нам уже, Тарасе, гнати вiвцi додому
Тарас. Гони, Степане, та займи i мої вiвцi, а я заночую тут у степу ...

Степан. Не хочеш iти додому?

Тарас. Не хочу ... Там мачуха бити мене буде...
Степан. А вечеря? Ти хiба не голодний?

Тарас. Hi, я ще не дуже зголоднiв, та й маю ще ось шматок хлiба за пазухою, що Оксана дала. А вранцi скажеш Оксані, то вона знову передасть ...

Степан. А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на могилi ...
Тарас. Чого лячно? Тут гарно, а не лячно. Дивись лиш: за байраком байрак, а
там (показуе) степ та могила.

Степан. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вiвцi (виходить).

(Темніє  дужче. Здалека чути, як Степан покрикус на овець: повалі втихас все. Тарас лягае на могилу. Та враз блимнуло свiтло, а з могили виходить козак сивий, похилий. Тарас схоплюеться).

Козак.  А що - злякався, хлопче?

Тарас (спокзйно), Hi. Чого мені лякатись? Я здивувався лише.

Козак. А чи знаеш ти, хто я такий?

Тарас. Знаю. Як лиш вус та чуба довгого побачив, то й пiзнав, що ви козак

запорiзький ...

Козак. Так, сину! А звiдкiля ж ти знаеш про козакiв?

Тарас. Мені дiдуньо розповiдали. Оповiдали не. раз, як то козаки по морю гуляли, слави добували та з турецької неволi братiв визволяли ..

Козак (оперся на списа; задумливо). ОЙ, так сину:

Було колись в Україні ревiли гармати,
Було колись, запорожцi вмiли панувати!
Панували, добували i славу, i волю,-
Минулося ... (показує навкруг рукою) .
Осталися могили по полю ... (Пiсля паузи.)

За що ж боролись ми з врагами,
За що ми рiзались з ордами,
За що скородили списами
Татарськi ребра? ..

Тарас. За добро рiдного краю, за Україну ...

Козак (радісно). А! .. Так, значить, не вмерла ще наша слава, та й не вмерла
ще в народi пам'ять славної минувшини!... Потiшив ти мене трохи, хлопче.

Тарас (здивовано). Так ви не мертві там у могилi, а живете?

Козак. Не мертві, сину! Живемо i караємося там ... та знай, що не один я!

Тарас. За що ж ви отак караетесь по могилах?

Козак (сумно). За те, що не стали самі одностайно за козацьку волю, а шукали
помочi у наших ворогів та й запродали Україну москалям ... (Зітхає i ха-
пасться за серце). Ох! .. жахлива це була хвилина! .. Як закув тодi цар
наш люд у московськi кайдани ...

Тарас (задумлuво, тужно) Ох, як воно бувало по нашiй славнiй Украцп. А я й
не знав ...

Тарас. А чи збудеться воля України та чи встане вона iз могил?

Козак (твердо). Встане воля! Світ правди засвiтить i помоляться на волi
невольничi дiти! Та спочатку потрiбно збудити зi сну i розкрити їм очi
на те. що дієтъся круг них i що дiялося отут колись ... 1 це тобi, Тарасе,
судилося зробити. Тобi судилося розповiсти братам.

Тарас. Та чи ... зможу я, невчений крiпак, виконати те велике завдання, що ви його на мене покладаете?

Козак. Зможеш! У твоєму серцi палас вогонь любовi до України , а в душi маєш утаєний дар Божий - силу Пророка!

...
Тарас (бере кобзу, кланяеться). Добре, батьку! Хай станеться, як кажеш!

Козак. Та знай iще, Тарасе, що на тiй дорозi прийдеться тобi чимало горя

витерпiти. Далеко вiд України, серед снігів i в пустелi, каратися будеш.

Тарас. Нехай. Щоб лиш Україну розбудити мені, а про все iнше мені байдуже ...
Поет (читає) Мені однаково: чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадас, чи забуде

Мене в снігах на чужинi,-

Однаковiсiнько мені ...

Та не однаково мені,

Як Україну злiї люде
Присплять, лукавi, i в огні
Її, окраденую, збудять ...
Ох, не однаково менi.

Відео «Мені однаково»

               Пісня 4 клас «Нова Україна»

Ведучий 5:
Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім'ї, і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

ніхто не бачив.

 Ведучий 6:
 Тарас наймитував, у вільний час— читав і малював, по закутках    
         В пана бусурмана,

В Петербурзі дім,

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

Хоче малювати,

прагне він до знань,

та за це багато

зазнає знущань.

Нишком він малює

Статуї в саду,

А вночі віршує

Про чужу біду.

Уривок з фільма Т Шевченко (51 р.)

Ведучий 1: 
У Петербурзі пан Енгельгард врешті побачивши-талант свого кріпака і бажаючи мати власного художника, дозволив Тарасові вчитися малювати у майстра живописних справ Ширяєва.

Ведучий 2:
Світлими «білими» ночами Шевченко ходив у Літній сад змальовувати статуї. За цим заняттям якось застав його земляк, молодий художник Іван Сошенко.

Ведучий 3:. Нові знайомі вирішили визволити його з кріпацтва. Брюллов намалював портрет відомого поета В. Жуковського, який було розіграно в лотерею,за 2,5 тис рублів. На виручені гроші 22 квітня 1838 року Шевченко був викуплений на волю і незабаром став учнем Академії мистецтв. Його вчителем став Брюллов, під керівництвом якого Шевченко досяг значних успіхів. Протягом 1839—1841 років він одержав три срібних медалі за художні роботи.

Ведучий 4:

         Та в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі,

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокиру

Кличе на панів.

Відео Картини Т. Г. Шевченка.

Ведучий 1:
Дійчно.Обдарував Господь Тараса Григировича щедро!Скільки талантів  було дано йому одному!
Ведучий 2: 
А ще ж мало хто знає,що він був ще й картографом1
Ведучий 1: 
Зібрав унікальну колекцію мінералів(вона,як відомо зберігається в Перербурзі)

Ведучий2:
Він писав театральні рецензії.

1 вед.:А ще  ми не згадали,що він писав п`єси.

Уривок з п єси «Наймичка»

Ганна:«Ой тумане, тумане —

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

У землю не вдавиш?

Чому мені злої долі,

Чом віку не збавиш?

Ні, не дави, туманочку!

Сховай тілько в полі,

Щоб ніхто не знав, не бачив

Моєї недолі!..

Я не одна, єсть у мене

І батько, і мати...

Єсть у мене... туманочку,

Туманочку, брате!..

Дитя моє! мій синочку,

Нехрещений сину!

Не я тебе хреститиму

На лиху годину.

Чужі люде хреститимуть,

Я не буду знати,

Як і зовуть... Дитя моє!

Дід:      -Хто ж нашу старість привітає,

            За дитину стане? /

Баба:    -Хто заплаче, поховає?

             Хто душу спом’яне?

Дід:    Хто поживе добро чесно

          В добрую годину

          І згадає, дякуючи,

          Як своя дитина?..

Баба: Тяжко дітей годувати

         У безверхій хаті,

         А ще гірше старітися

         У білих палатах,

          Старітися, умирати,

          Добро покидати

         Чужим людям, чужим дітям

          На сміх, на розтрату!

Дід:«А хто нас, Насте, поховає, Як помремо?»
Баба:«Сама не знаю!

Я все оце міркувала,

Та аж сумно стало:

Одинокі зостарілись...

Кому понадбали

Добра цього?..»

Дід: «Стривай лишень!

Чи чуєш? щось плаче

За ворітьми... мов дитина!

Побіжім лиш!.. Бачиш?

Я вгадував, що щось буде!»

І разом схопились

Та до воріт... Прибігають —

Мовчки зупинились.

Перед самим перелазом

Дитина сповита —

Дід: «А що, Насте?

Я й казав! От бачиш?

От і талан, от і доля,

І не одинокі!

Бери ж лишень та сповивай...

Ач яке, нівроку!

Неси ж в хату, а я верхи

Кинусь за кумами

В Городище...»

Чудно якось

Діється між нами!

Один сина проклинає,

З хати виганяє,

Другий свічечку, сердешний, /

Потом заробляє

Та, ридаючи, становить

Перед образами —

Нема дітей!.. Чудно якось

Діється між нами!

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься.

Дід: «А що ж, — возьмім, Насте».

Баба:«Возьмімо, Трохиме,
Бо ми старі, нездужаєм,

Та таки й дитина,

Хоча воно вже й підросло,

Та все ж таки треба

Коло його піклуватись».

Дід:«Та воно-то треба.

Бо й я свою вже часточку

Прожив, слава Богу, —

Підтоптався. Так що ж тепер,

Що візьмеш, небого? 

За рік, чи як?»

Ганна:«А що дасте».

Дід:«Е, ні! треба знати,

Треба, дочко, лічить плату,

Зароблену плату,

Бо сказано: хто не лічить,

То той і не має.

Так отак хіба, небого?

Ні ти нас не знаєш,

Ні ми тебе. А поживеш,

Роздивишся в хаті,

Та й ми тебе побачимо —

Отоді й за плату,

Чи так, дочко?»

Ганна:«Добре, дядьку». «Просимо ж у хату».

Поєднались. Молодиця

Рада та весела,

Ніби з паном повінчалась,

Закупила села.

І у хаті, і надворі,

І коло скотини,

Увечері і вдосвіта;

А коло дитини

Так і пада, ніби мати;

В будень і в неділю

Головоньку йому змиє

Й сорочечку білу

Що день божий надіває.

Грається, співає,

Робить возики, а в свято —

То й з рук не спускає.

Дивуються старі мої

Та моляться Богу.

А наймичка невсипуща

Щовечір, небога,

Свою долю проклинає,

Тяжко-важко плаче;

І ніхто того не чує,

Не знає й не бачить,

Опріч Марка маленького.

Так воно не знає,

Чого наймичка сльозами

Його умиває.

Не зна Марко, чого вона

Так його цілує —

Сама не з’їсть і не доп’є,

Його нагодує.

Не зна Марко, як в колисці

Часом серед ночі

Прокинеться, ворухнеться

То вона вже скочить,

І укриє, й перехрестить,

Тихо заколише;

Ганна: «За що вони мене люблять?

За що поважають?

О Боже мій милосердний!

Може, вони знають...

Може, вони догадались...

Ні, не догадались;

Вони добрі...»

І наймичка

Тяжко заридала.

Ввійшов Марко в малу хату

І став у порогу...

Аж злякався.

Ганна шепче:«Слава... слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати».

Вийшла з хати Катерина,

А Марко схилився

До наймички у голови.

«Марку! подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я...»

Та й оніміла.

Марко плакав, дивувався.

Знов очі одкрила,

Пильно, пильно подивилась —

Сльози покотились.

«Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати».

Фото «Кобзар»

Ведучий 5:

Ще одна подія, знаменна не тільки, в, житті Тараса, а й важлива для всієї України — вихід у світ книга віршів «Кобзар» (1840 р.) Справді, «Кобзар» належить до тих книжок  які найбільше друкують і читають у всьому світі. То с святиня, національна Біблія України.

Ведучий 6:

Після закінчення Академії мистецтв. Шевченко приїхав  до Києва, працював художником .Став членом Кирило-Мефодіївського братства, яке боролося проти панів і царя. Коли було Заарештовано членів братства, у них знайшли Тарасові вірші.

Відео – Орзька фортеця

Ведучий 1:
Дуже жорстоко покарали за це поета і художника Т.Шевченка— 10 років солдатської муштри, які й підірвали його здоров’я. Вирок царя повинен був означати й духовну смерть Кобзаря —йому заборонялось писати й малювати.

Ведучий 2:
Але... зболена душа не  могла мовчати — писав і малював, І ховаючи у «захалявні книжечки», і ховав їх за халявою чобота. Тепер  цю книжку називають захалявною.І Поет писав;

          О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я б чужому краю

І Караюсь, мучуся,... але не каюсь!

Ведучий3:

 Коли Т. Г. Шевченко був на засланні в далеких степах  Казахстану, то він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні.

Звучить пісня «Думи мої..»-уривок – 4 клас

Ведучий4:

Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Він вірив  у краще майбутнє свого народу.

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі..

Пісня “Червона калина ”. 

Ведучий 2: 
І зараз наша мова піде не про відомих досвідчених поетів і письменників, а про початківців, про наших ровесників. Вони навчаються, як і ви у нашій школі, живуть у нашому місті, ходять тими ж вулицями, що і ви. Але відрізняються від нас особливим сприйняттям оточуючого нас життя, особливим даром розповісти про свої відчуття, думки мовою поезії. Це молоді музи нашої школи: Саленко Ілля і Худякова Інна.

Ведучий 1:
 Хотілося б висловити слова подяки юним поетичним даруванням за ті почуття й думки, які пробудили вони в нас. І, мабуть, усі присутні у цій залі погодяться з нами, що “якщо і є на світі Бог, то це поезія”, це слово, це наша мова, це генетичний код нації.

4 клас «Нова Україна»

Ведучий 2:

Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

Ведучий 2:
Дай вам, Боже, дай із неба,

Ведучий 1:
Дай, чого вам більше треба, 

Ведучий 3:
Дай вам миру і спокою

Ведучий 4:
Під могутньою рукою…

Ведучий 5:
Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

«Квітуча Україна»

Усі учасники зі свічками в руках підходять на авансцену